Історія Корі

Моя історія почалася восени 2017 року.

Я сказав своїм добрим друзям із Мічигану, що якщо їм коли-небудь пощастить витягнути дозвіл на полювання на лося в штаті Юта, я із задоволенням поїду допомогти їм на полюванні. І ось мені зателефонували й повідомили, що син мого друга отримав спеціальний дозвіл на полювання на лося з дульнозарядної зброї в районі Бук-Кліффс, штат Юта. Вони хотіли знати, чи залишається в силі моя пропозиція. Я, звісно, відповів, що так. (Адже ніколи не відмовляєшся від можливості пополювати на лося.)

Полювання почалося 23 вересня 2017 року. Ми завантажилися й вирушили до Бук-Кліффс. На світанку першого дня ми вирушили на пошуки ідеального бика. Лише через три дні ми знайшли потрібного. Мій друг зробив постріл і успішно добув лося. Ми обробили тушу: розділили її на частини й запакували. Надійно прив'язали все до квадроциклів і вирушили назад.

Місцевість була надзвичайно крутою, а внизу пролягав глибокий яр. До табору залишалося п'ять миль. Мій квадроцикл почав перекидатися. Я вчепився в нього, знаючи, що якщо він упаде в глибокий яр, ми вже не зможемо його звідти витягнути. Він почав котитися. Для мене це закінчилося дуже погано. Коли я розплющив очі, то побачив, що квадроцикл хитається високо наді мною. Я був у яру. Я був приголомшений.

Коли я подивився на ноги, то побачив, що моя ліва стопа була вивернута назад, а кістка стирчала збоку. Почав діяти адреналін, і я повернув стопу у правильне положення. Обережно вправив кістку назад. Я сильно кровоточив. Інстинкт виживання взяв гору. Я розумів, що мені дуже пощастило залишитися живим. Я почав кликати друзів, які вже дивилися на мене згори, з краю глибокого яру.

Я попросив їх знайти дві палиці, щоб зробити шину для ноги. Ми прив'язали їх по обидва боки ноги паракордом, який я завжди носив у рюкзаку, і туго затягнули. Стопу довелося підв'язати, бо вона просто звисала. Друзі кинулися витягати мене з яру. Вони поставили квадроцикл на колеса й завели його. Допомогли мені всістися на нього, і ми вирушили назад до табору.

Тепер настала їхня черга перекидатися. Я розвернувся й поїхав їм на допомогу. Ніхто не постраждав. Я причепився до їхнього квадроцикла й поставив його на колеса. Ми знову рушили до табору. Коли ми нарешті прибули, друзі поспіхом допомогли мені сісти у вантажівку. Ми їхали понад 100 миль на годину до найближчої лікарні. Коли ми прибули до лікарні в Рузвельті, штат Юта, від моменту аварії минуло майже вісім годин.

Я залишався там тиждень і переніс дві операції. Під час першої операції доктор Марк Гансен зміг лише очистити розтрощену щиколотку й провести лікування інфекції, оскільки перелом був відкритим, а я вправив кістку назад. На той момент у них не було достатньо металоконструкцій, щоб відновити щиколотку. Протягом трьох днів мені давали знеболювальні та лікували інфекцію, доки не прибули необхідні імпланти.

Мені зробили другу операцію. Доктор Марк Гансен намагався відновити мою ліву щиколотку з того, що від неї залишилося. Через дві пластини та двадцять гвинтів доктор Гансен повідомив, що зробив усе можливе з тією купою уламків кісток, яку я йому приніс. Я провів у лікарні ще два дні, після чого мене виписали додому. Приблизно через місяць після повернення додому я перебував під наглядом іншого лікаря, оскільки доктор Гансен був за кордоном.

Тоді моя нога набрякла, наче повітряна кулька. У мене виникла кісткова інфекція, спричинена бактерією Enterobacter Cloacae. Вона поширилася по всьому тілу, зокрема й на серце. Мене негайно доправили до лікарні, де встановили PIC-катетер, що проходив до серця. Наступні три місяці я провів у кріслі-реклайнері, отримуючи через PIC-катетер антибіотики, які мали знищити інфекцію. Пізніше, коли аналізи крові показали відсутність інфекції, мене знову прооперували. Доктор Гансен видалив одну пластину, яку визнали причиною інфекції, а також половину гвинтів.

Під час наступної операції видалили залишки інфекції та зачистили кістку, сподіваючись стимулювати її новий ріст. Інфекція зруйнувала дві третини моєї щиколотки та частину великогомілкової кістки. Пошкодження щиколотки були незворотними. Доктор Гансен вийшов на пенсію, і я подякував йому за все, що він зробив. Мене направили до інших лікарів. Вони сказали, що я більше ніколи не ходитиму на цій нозі. Вони навіть сказали, що якби я був їхнім пацієнтом одразу після аварії, вони ампутували б мені ногу.

Це було важко чути й дуже мене налякало. Невже це кінець? Більше ніякого полювання? Справді? Я не міг із цим змиритися. Я почав самостійно займатися реабілітацією. Я занурювався у ванну з настільки гарячою водою, яку міг витримати, і притискав ліву стопу до передньої стінки ванни, доки біль не ставав нестерпним. Я вирішив, що якщо знову й знову це робитиму, стопа поступово стане рухливішою, і в щиколотці з'явиться рухливість. Це справді допомогло.

Згодом я дізнався, що зламав два гвинти. Я повільно намагався переносити на ногу вагу, але вона була недостатньо міцною. Мене знову направили до іншого спеціаліста. Він скерував мене до майстерні, де могли виготовити для мене індивідуальний ортез. Що ж, за 2000 доларів я отримав непотрібний ортез. Мені виготовили інший. Цього разу я мав знайти взуття, у яке він помістився б і яке водночас підтримувало б щиколотку.

Я витратив тисячі доларів на чоботи, намагаючись знайти такі, у які помістився б ортез, які підтримували б щиколотку й були зручними. Мені довелося купувати чоботи на півтора розміру більші за мій звичайний. Тож на праву ногу я мусив надягати дві пари товстих шкарпеток, щоб носити чобіт, поки ортез містився в лівому. Я міг трохи пересуватися, але згодом почало боліти стегно, а спина почала завдавати клопоту.

У місті проходила осіння мисливська виставка. Я дуже хотів туди потрапити, але знав, що не зможу пройти її пішки. Тому вирішив узяти свій новий скутер. Я побачив стенд Kenetrek і подумав: «Ага, звісно, ще одна пара дорогих чобіт, які мені не підійдуть». Але все ж вирішив зупинитися. Я розповів продавцеві про свою ситуацію. Він сказав, що мені варто серйозно спробувати ортопедичні чоботи Kenetrek Everstep. Він зазначив, що є співвласником компанії. Він запевнив мене, що вони ідеально підійдуть для моєї ситуації.

Я справді не хотів витрачати ще сотні доларів на чоботи, які не підійдуть, тому повернувся додому й поговорив із лікарем. Він був дуже вражений ними та тим, наскільки добре вони підтримували б мою зламану щиколотку. Ми намагалися домогтися, щоб страхова компанія оплатила пару. Вони не погодилися. Вони запропонували оплатити ще один ортез за 2000 доларів, але не пару чобіт!

Зрештою я зважився й купив пару чобіт Kenetrek Everstep. Щойно я взув їх і зробив перші кілька кроків, то зрозумів, що зробив правильний вибір. Ці чоботи підтримують мою щиколотку, не спричиняючи болю в стегні та спині. Я можу носити свій звичайний розмір. Я знову можу ходити в походи. Я вже не такий швидкий і не можу проходити такі відстані, як до аварії, але все ще можу займатися тим, що люблю... ПОЛЮВАТИ! Я раджу всім, хто має проблеми зі щиколотками, придбати ортопедичні чоботи Kenetrek Everstep. Ви не пошкодуєте. Ці чоботи змінили моє життя. Дякую, Стюарте та Kenetrek!

— Корі П.